Відповідальна. Комунікабельна. Вміла організаторка. Студентка 5 курсу фармацевтичного факультету Мар’яна Дручок вважає, що ці три якості – найсильніші сторони її особистості. Чотири роки поспіль дівчина брала активну участь у діяльності студентського парламенту, вона – волонтерка й менторка фармацевтичного факультету. «Наприкінці вересня з групою поїхала в Карпати. Випав дощ, було слизько, я невдало посковзнулася й надірвала зв’язки. Довелося цілий жовтень пролежати вдома. Це була для мене неймовірна мука, – зізнається Мар’яна. – Адже в університеті стільки всього відбувається, а я нічого не роблю!»
– Мар’яно, Тернопільський національний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського для вас – це…
– … багато вірних друзів і другий дім, адже я проводжу тут дуже багато свого часу. Для мене також це досвід і, звісно, гарні знання.
– Пригадуєте, що для вас було найважчим, коли щойно прийшли на перший курс?
– Так, багато хто зі студентів згадує: «О, перший курс був такий важкий», мені ж навпаки – в університеті стало легше! Наче відкрилося друге дихання. У школі я почувалася в рамках: постійно сидиш на одному місці, одні й ті ж уроки, вчителі. З першого дня навчання в університеті мені надзвичайно сподобалося, що викладачі не оцінюють нас за попередніми досягненнями, до всіх однакове ставлення, немає любимчиків.
– Чому обрали саме медичний виш? І чому в Тернополі?
– Тернопіль – тому що я тернополянка, тож інших варіантів навіть не розглядала. З дитинства вже знала, що буду медиком. Моя мама працює медсестрою, щойно вона вийшла з декретної відпустки, дуже часто брала мене з собою на роботу, адже вдома не мала з ким залишити. Тож я зростала в цій атмосфері, вона затягувала мене щораз дедалі більше й більше. Точно знала, що буду медиком. Хоча також закінчила й художню школу, іноді гадала, може, буду шукати майбутню професію в цьому напрямку. Але медицина перемогла.
– Чому зупинили свій вибір саме на фармації?
– Буду відвертою: спочатку навіть не розглядала її для себе як спеціальність, більше того – почула про фармацію лише тоді, коли вже вступила. Дуже хотіла бути лікаркою-гінекологинею, але оскільки роботу за цією спеціальністю знайти дуже важко, тим більше – в Тернополі, тож вирішила підійти до цього питання більш реалістично – ось так і зупинилася на фармації. Навчатися спочатку було дуже важко! Я просто не уявляла, що це таке! Гадала собі – піґулки та й піґулки. Насправді не все так просто. Лише різних хімій вивчаємо аж дев’ять, і всі вони між собою пов’язані, кожна складна й важко не заплутатися. Багато також інших нюансів. Але жодного разу не пошкодувала, що вибрала саме фармацевтичний факультет. Мені тут дуже комфортно. Ми – як малесенька родина, всі один одного знаємо. А згодом і навчатися стало легше, коли зрозуміла, що й до чого.
– Вам ще й вдається дуже активно долучатися до позанавчальної діяльності. Як знаходите для цього час?
– Головне, що цього дуже хочу. Той, хто хоче, завжди шукає можливості. Стараюся у вихідні щось підівчити, аби трохи розвантажити тиждень. Звикла, що завжди маю бути в дії. Коли вступила 2015 року, до студентського парламенту тоді автоматично потрапляла староста курсу, якою я була. Без виборів, що проводять нині. Саме відтоді все й закрутилося. Я відразу збагнула: це моє. І що цікаво – з часом не набридає, а ще більше надихає! Разом з однодумцями беремо участь у різних проєктах, волонтерських акціях, концертах. Одного року спробувала себе головою інфосектора. Потрібно було зібрати команду, яка б писала та публікувала пости, статті, рубрики для студентів для сторінок студентського парламенту в інстаграмі, фейсбуці та на сайті. Торік була головою секретаріату студентського парламенту, тобто виконувала всю паперову роботу. Цього ж року я як випускниця вирішила, що не зможу приділити парламенту належної уваги, тож не подавала своєї кандидатури.
Кілька років тому познайомилася з Юлею Бандрівською, яка запропонувала створити студентський влог «Outlook», я її підтримала. Знайшли команду й ось уже другий рік працюємо та доволі непогано розвиваємося. Нещодавно адміністрація університету виділила нам якісну дороговартісну техніку, щоб могли комфортно працювати. Вважаю, що це гарна оцінка нашого рівня.
– Уже другий рік поспіль ви – менторка фармацевтичного факультету.
– Неофіційно була менторкою ще з другого курсу. Торік була менторкою цілого курсу, а цього року нас уже троє на курс. Ми – студентські наставники для молодших курсів. Допомагаємо їм пояснити те, чого свого часу, на жаль, ніхто не казав нам, а також підказати елементарне: де розташовані корпуси та кафедри, як користуватися сайтом, як на ньому зареєструватися чи щось скачати та ін.. Найголовніше ж – допомагаємо влитися їм у студентський колектив. Моя мета – щоб фармацевти активно долучалися до позанавчального студентського життя. Розповідаю першокурсникам, які гуртки можна обрати, як потрапити у студентські творчі колективи чи парламент. Адже провести п’ять років у виші лише за маршрутом «дім-аудиторія» – зовсім нецікаво. Тим більше – у виші, де є безліч можливостей розвинути власні таланти.
– Яка найбільша ваша мрія? І чи вона змінилася впродовж періоду навчання?
– Коли вступала, пригадую, найбільше хотілося, щоб склалися гарні стосунки в групі, прагнула якнайкраще влитися в колектив, бути потрібною. Нині найперша мрія – скласти «Крок», державні іспити, надалі – знайти гарну роботу. Прагну якнайкраще себе зреалізувати: стати бізнесвуменкою, щоб бути сильною й незалежною.
– Ким бачите себе, скажімо, через десять років? Власницею мережі аптек?
– Хоча б малесенької аптеки (усміхається – авт.), адже це дороговартісне задоволення.
– Аптек нині безліч, тож треба мати якусь свою родзинку, щоб люди йшли саме до вас. Що зробили б у своєму такому закладі?
– Так, аптек нині багато, проте всі вони, як мовиться, одна на одній. А от скажімо, у новозбудованому районі, де я тепер живу й де вже купили багато квартир, ще досі немає жодної аптеки. Якби в мене була можливість, я із задоволенням відкрила б там її. Мені хотілося б, аби вона була атмосферна, якими аптеки були колись. Нині у більшості аптек почуваєшся, наче у крамниці. Хочу, аби моя аптека була така, де могли б надати допомогу й навіть просто вислухати. Пригадую, в дитинстві відвідувала схожу аптеку в Тернополі на вул. Чернівецькій, де була провізорка, яка могла щось підказати, допомогти. Тож я хотіла б, аби моя аптека була більше закладом охорони здоров’я, ніж крамницею. А ще маю бажання спробувати попрацювати за кордоном.
– Хочете поїхати туди назавжди чи для досвіду?
– Для досвіду й умінь, які б потім віддавала рідному місту. Мене приваблюють США, але це надто далеко та дуже важко відкрити візу. Знаю, що робота за моєю спеціальністю, якщо гарний фахівець, там дуже добре оплачується. Дуже хотіла б набратися у США досвіду, заробити кошти й спробувати розпочати тут власну справу. Але це наразі дуже захмарна мрія. Останнім часом мене вабить також Київ, і це реальніше. Знаю, багатьох людей велике місто, швидкий темп життя втомлюють, а ось я у столиці почуваюся дуже органічно. Можливо, поїду шукати щастя до Києва, якщо не вдасться знайти бажану роботу в Тернополі, який для мене наразі пріоритетний.
– Дякую за розмову й бажаю, щоб ваші найсміливіші мрії обов’язково здійснилися!
Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА